Вчительська доля…
Яка вона? Питання із розряду «вічних», і кожний відповідає на нього по своєму.
Зараз коли за
плечима великий досвід роботи, я відповіла б на нього так: «Не та, що гладенька
і не та, що байдужа». Ця доля особлива, тому, що вона довірила мені саме
найцінніше – дитячі душі, які треба навчити любові,
справедливості, честі.
Вчитель не тільки
навчає. Він ще й лікар, який лікує своїх «пацієнтів», які не завжди хочуть
лікуватися.
Вчитель – артист.
Скільки ролей припадає зіграти в своєму житті. А роль у нього – особлива:
Таку, що не спиниш,
не скажеш: «Доволі!»
Бо вчитель – це
сцена, де є усі ролі.
І кожну не грати, а
нею прожити,
І душу дитячу у
щастя зліпити.
Вчитель це проста
людина із своїми радощами і проблемами. Зараз школа переживає не найкращі часи.
Вона несе в собі всі проблеми нашого суспільства. Зізнаюсь, були такі моменти в
житті, коли запитувала в себе: «Чому обрала професію вчителя. Могла б знайти себе
в іншій діяльності». А душа у відповідь: «Ні, не змогла б, бо діти – це світ
добра і любові, в якому немає місця злу і ненависті».
Люблю приходити до
школи рано, коли ще пусті коридори і класні кімнати. Для мене все тут рідне.
Я люблю школу, цей
світ юності і надій, де не гасне ні на мить натхненний пошук розуму і добра.
Я вірю в свої сили
і сили тих, чиї допитливі оченята кожного дня дивляться на мене.
У тому вся суть: не
для себе прожити,
А когось хоч трішки
навчити любити,
Побігти в ромашки
по літньому полю…
Спасибі, Господь,
за учительську долю.
Немає коментарів:
Нові коментарі наразі не дозволено.